Студенти-медики ХНМУ – активні волонтери!

Хроніки війни

Наші студенти, що не забувають про країну та оточуючих людей у такий нелегкий час, і є прикладом справжніх патріотів, які завжди слухають своє українське серце та допомагають усім, хто цього потребує, й щоденно роблять усе можливе для якнайшвидшої перемоги України. Неможливо повністю охопити та розповісти про діяльність всіх студентів, які роблять все можливе задля перемоги нашої країни, бо їх праця та бажання допомогти не припиняється ані на мить.

Проте деякими прикладами та історією з вуст самих студентів ми можемо хоч частково показати, наскільки ми об’єднані спільною метою та бажанням допомогти постраждалим від російської агресії та воїнам ЗСУ!

«У лютому від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я та ще одна дівчинка розпочали допомогу людям. Спершу ми займалися евакуацією людей до Південного вокзалу в Харкові, а потім до нас стали приєднувались такі ж самі активісти, які хотіли допомагати. Так виникла ідея створення організації задля отримання гуманітарної допомоги. Відбулося це вже на початку березня – три людини взяли на себе відповідальність, створили організацію KHLIB, до якої долучалося все більше людей. Зараз у нашій організації налічується вже близько 200 учасників-волонтерів.

Ми офіційно співпрацюємо з різними благодійними організаціями, такими як Cor Fortis, The Hardin Valley Church of Christ and Ukraine Missions, Michael Lawson, World of Connections (WOC) та іншими, гуманітарна допомога надходить до нас із Франції, Польщі, Німеччини, Іспанії, США.

Кожного місяця ми забезпечуємо ліками та продуктами від 1000 і більше мешканців Харкова та Харківської області, а також передаємо ліки та медичні матеріалів до різних лікувальних закладів Харкова й області. Плануємо продовжувати нашу роботу й надалі – йдемо разом до перемоги!»

Ліна Конопля, І медичний факультет, Організація “KHLIB”


«Вже більше року я працюю на швидкій. З 24 лютого, як ми знаємо, розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Але ми не зупинилися, а навпаки, перейшли на більш щільний графік – доба через добу. Потрібні були руки, бо з’явилося багато роботи, до того ж дехто тимчасово залишив свої робочі пости.

26 лютого о 3 годині дня надходить виклик – вогнепальне поранення. Це був перший нещасний випадок на нашій підстанції, пов’язаний з війною. Через це було ніяково та з’являлося багато моторошних думок, бо ніхто не знав, що на нас чекає.

Приїхали за адресою, постраждалі – мирне населення, сімейна пара – чоловік та жінка, які їхали забрати дитину від бабусі. У чоловіка було кульове поранення лівої сідниці, а у дівчини – в поперек і легеню. Ми одразу розпочали надання медичної допомоги. Адреналін, звісно, підскочив у всіх нас. Час тягнувся жахливо – здавалося б, від Нових Будинків до 17-ї лікарні їхати недовго, але за відчуттями ми їхали цілу вічність. У лікарні у дівчини сталася зупинка серця, але її успішно «завели», прооперували і в результаті все прийшло у норму.»

Дмитро Пікалов, ІІ медичний факультет, працівник відділення Е(Н)МД 9 КНП ХОР «ЦЕМД та МК»


«Я працювала в цьому відділенні ще до війни. Так, коли все почалося, було дуже страшно і мало хто знав, як правильно треба поводитись. Але головне, що ми розуміли – у такий складний час треба й далі працювати на благо своєї Країни задля Перемоги.

Заради цієї мети можна та треба було залишатися на тому місці, де ти потрібен.

Перші три місяці я жила та працювала в лікарні. Згодом можна було потроху пересуватися по місту і приїжджати додому, але здебільшого я все одно перебувала на роботі. Були моменти, коли під час тривоги треба було евакуювати себе та хворих до підвалу або іншого укриття. Інколи потребувалась допомога у розвантаженні гуманітарної допомоги.

Проте незважаючи на складнощі, ми всі стоїмо на варті здоров’я наших пацієнтів, нашого народу!».

Аліна Заярна, І медичний факультет, медична сестра відділення кардіології з рентген-хірургічним блоком і блоком інтенсивної терапії


 «Щоб допомогти нашій армії, ми об’єдналися зі знайомими-однодумцями, проконсультувалися зі спеціалістами й організували збір коштів через телеграм-канал для закупівлі техніки.

У підсумку вийшло зібрати 100 000 грн на дрон DJI Mavic 3, який скоро буде надіслано на передову, а також 50 000 грн на машину Mitsubishi L200, яку ми вже передали на фронт.

Зараз йде добір на інструменти для однієї бригади, необхідне вже замовлено у постачальника».

Владислав, стоматологічний факультет


«Від початку повномасштабного вторгнення ми не могли стояти осторонь і допомагали людям всім, чим могли.

Спочатку це була медико-психологічна допомога на залізничному вокзалі в місті Львів. Наплив людей був дуже великий, на вокзалі не можна було просунутися. Багато людей потребували уваги, хоча б просто поговорити. Це були вимушено переміщені особи з місць ведення бойових дій Луганської, Харківської, Донецької, Херсонської, Миколаївської, Чернігівської, Київської, Сумської, Запорізької областей.

Далі ми переїхали в місто Київ і відразу почали шукати волонтерів, з якими можна було співпрацювати, щоб і надалі допомагати людям. І тут ми познайомилися з БО «Котики по-київськи». Перша наша поїздка відбулася в Київську область, село Загальці.

Було дуже важко дивитися на все те звірство, яке скоїли кляті окупанти. Ми привезли людям продуктові набори, ліки, одяг, засоби гігієни, їжу для тварин. У людей не залишилось нічого, запаси закінчувались, а зв’язку на той момент ще не було й магазини ще не відкрилися. І так, з квітня, ми продовжуємо підтримувати села та міста, які були деокуповані. Спочатку це була Київська та Чернігівська область. Після того, як стабілізувалась ситуація в цих областях, ми здійснили поїздку в Харківську область та роздали людям продуктові набори, гігієну та медикаменти для ВПО Харківської області.

Також ми підтримуємо наших захисників – збираємо кошти на купівлю автомобілів, спальників, антидронів, прицілів, тепловізорів та всього, що потребує наша армія. Слава Україні!»

Максим Холодняк, Валерія Шевченко, І медичний факультет


«24 лютого я мала нічну зміну на роботі. Почалася війна, люди евакуюються з міста, я вирішила піти на роботу. Було страшно, хоча, з іншого боку, тепер є про що згадати, та я б і зараз обрала цей варіант.

Перша ніч війни на підстанції, все хвилюються. Наша та лікарська бригада поїхали до Чугуєва забирати поранених. Їхали практично у повній темряві через світломаскування.

Було багато метушні, проте ми намагалися робити все максимально швидко. Хвилювалися, але із завданням упоралися.

Далі нас перевели на добовий режим роботи. Були постійні сильні обстріли. Одного разу нас попередили про сильний артобстріл, всім бригадам сказали розділитися і їхати до інших лікарень, щоб сховатися. Наша бригада поїхала до 25-ї лікарні. Приїхавши, ми спустилися до підвалу і взяли із собою потрібну апаратуру з машини, щоб уберегти її від можливих вибухів та поломок. Туди ж спустили й пацієнтів лікарні, які лежали під крапельницями під наглядом медсестер.

Таким чином ми провели цілу ніч, при цьому, звичайно, виїжджали на виклики, допомагали людям і їхали назад до підвалу у лікарні.

У вересні 2022 року, коли розпочався наш контрнаступ, наші бригади почали посилати на передову. Спочатку були села неподалік, а зараз це і Донецька область (Яцківка), і Ізюм – туди ми відправилися 29 вересня, забравши звідти із собою вісьмох поранених.

Зараз також у разі потреби бригади відправляють на ці території на добу/дві.

Зважаючи на мій досвід можу стверджувати, що наші військові лікарі – це надзвичайно висококваліфіковані фахівці. Вони максимально роблять все, що від них залежить, стабілізують людей як тільки можуть. Вони відкриті, харизматичні, все розкажуть, покажуть.

Україна – країна талановитих людей!»

Катерина Циб, ІІІ медичний факультет, відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф


«Наша організація називається «Благодійний Фонд «Джерело Відродження» (CFSR). Під час повномасштабної війни в Україні основним видом діяльності Фонду є гуманітарна допомога населенню, ЗСУ, ТрО та Національній поліції. З перших днів війни на евакуаційних автобусах Фонду з окупованих територій було вивезено тисячі людей.

Також ми співпрацюємо з Міжнародною організацією з міграції (МОМ)/Агентство ООН з міграції. У спільній діяльності ми щоденно розповсюджуємо гуманітарні грузи населенню згідно з програмою та підписаною Угодою про співпрацю, а саме про допомогу вимушеним переселенцям-біженцям, людям з пошкодженим майном у Харківському регіоні і передаємо значні вантажі Харківської військової обласної адміністрації Роганьскій, Старосалтівській, Ізюмській, Балаклійській та іншим об’єднаним територіальним громадам.

Від інших міжнародних та місцевих партнерів Фонд постійно надає значну гуманітарну допомогу невійськового призначення підрозділам ЗСУ, ТрО тощо.

У перші дні війни у співпраці з Médecins Sans Frontières/MSF ми отримали значну кількість важливих медикаментів, що були передані до лікарень регіону і розповсюджені адресною доставкою серед сімей та на станціях харківського метрополітену, де переховувалася велика кількість мешканців міста. Також ми співпрацюємо з Американською глобальною організацією Americares Foundation згідно з підписаним листом про партнерство, а отримані ліки передаємо медичним закладам.

Я є співзасновницею Фонду і координаторкою різних проєктів, а також менеджером зі співпраці з міжнародними організаціями. Працюю з блоком “Americares”, допомогла доставити вантаж понад 30 тонн з медикаментами та медичними інструментами до медичних закладів Харкова і Харківської області.

Наразі ми розвиваємо масштабну допомогу по всій країні. Слава Україні!»

Софія Жук, ІІ медичний факультет, «Благодійний Фонд «Джерело Відродження»


«У березні 2022 року я влаштувався працювати у волонтерський штаб у Полтаві – спочатку просто як нічний охоронець від мародерів, а вже ближче до квітня до нас почали надходити замовлення на виготовлення спорядження для ЗСУ. Нам привозили матеріал, а ми його вже збирали у готову продукцію.

Напруженим видався період травень/червень, тоді на нічні чергування було лише по три людини, а запити на спорядження потрібно було встигати обробляти.

Нашим бійцям потрібні були бронежилети, турнікети, кишені для магазинів, сумки скидання та інше спорядження, яке ми робили. В одну зміну удвох з напарником вдалося зібрати рекордні 300 турнікетів та 25 повних бронежилетів, тобто передня/задня пластина. Бійці, які приїхали вранці, були буквально шоковані нашими темпами виробництва і тим, що дві людини можуть зробити за одну ніч. Зрештою обсяги виходили досить вагомі для того, щоб закривати потреби мінімум двох батальйонів.

Попит на виробництво був вкрай високим, іноді приходили замовлення від знайомих, які перебували на фронті, відповідно відправляли спорядження і туди.

Сам процес нашої роботи полягав у фінальному етапі виготовлення готового елемента спорядження. Найскладнішими виявилися бронежилети. Необхідно було з готової сталевої бронепластини створити повноцінну плиту – тобто додати до пластини протиосколковий шар армованої гуми і шар поролону для пом’якшення ударної хвилі від куль. Як не дивно, але ми освоїли цю навичку швидко, проте працювати намагалися на свіжому повітрі, через велику кількість хімії навколо.

Загалом ми з напарниками були дуже задоволені нашою роботою. Коли твоя країна у біді, не можна сидіти без роботи. Наш приклад свідчить про те, що кожна людина може зробити свій внесок до наближення нашої Перемоги!»

Олексій Шилін, IV медичний факультет, виробництво військового обладнання


«24 лютого ми поїхали евакуаційним поїздом з Харкова до Полтави, потім до Кременчука. Там пробули місяць, плели сітки для маскування, збирали банки для тушонки для гуманітарної допомоги військовим та привозили іграшки дітям-переселенцям.

У квітні ми вже були у Польщі. Наприкінці червня отримали допомогу від Польського Червоного Хреста у вигляді карток Kik. Саме тоді ми дізналися, що Польський Червоний Хрест шукає україномовних волонтерів. Ми записалися на 3-тижневий тренінг для того, щоб стати волонтерами. Уже наприкінці липня ми почали реєструвати українців, які відповідали критеріям даної допомоги на отримання грошової допомоги 710+ злотих у Люблінському воєводстві.

Реєстрували людей у різних містах, а сама процедура займала 10–15 хвилин, що приємно дивувало наших співвітчизників. Вимушено переміщені українці були дуже вдячні, що мають можливість отримати грошову допомогу швидким і якісним способом. Люди були з усіх куточків України: від Луганської до Волинської, від Чернігівської та до Херсонської області. Деякі з них не могли стримати сліз, багато хто ділився сумними історіями, чому зараз перебувають у Польщі.

Наразі ми допомогли оформити грошову допомогу понад 300 вимушеним переселенцям у Польщі та продовжуємо займатися цим й надалі.

Наш досвід показує, що куди б не закинула вас доля, якщо є бажання допомогти – це завжди можна зробити з будь-якого куточка світу».

Юлія Продан, Віталія Шевелюк, ІІІ медичний факультет


«Ще до повномасштабного вторгнення в Україну я працювала в Харківському військовому шпиталі в операційному відділені. Пропрацювавши там один рік та побачивши наслідки війни на Сході, я впевнилася в тому, що моя спеціальність дуже важлива для відновлення здоров’я людини.

З 24 лютого думки про те, що я також можу допомагати країні не давали мені спокою, тому я влаштувалася реабілітологом у місцеву лікарню, де зараз і працюю з хворими неврологічного і травматологічного профілю, бо розумію, як наразі необхідна кваліфікована медична допомога та додаткові руки.

Більшість пацієнтів лікарні – військові. На жаль, часу для повноцінної реабілітаційної роботи досить небагато – 5–10 днів. За цей проміжок ми надаємо їм медичну допомогу, а потім вони знову йдуть на фронт. За цей термін я максимально викладаюся, проводячи окрім фізичної, ще й психологічну роботу з постраждалими. Від військових я почула велику кількість історій про те, що багато хто з них, ще до війни перебуваючи за кордоном тривалий час, 24 лютого спеціально поверталися в Україну і йшли воювати на фронт. Запам’яталася фраза одного з них: «А хто, якщо не я, це зробить? Якщо це мій дім, хто, якщо не я, його захистить?».

Окрім військових, було багато переселенців та пацієнтів з інших медичних закладів окупованих територій. У таких пацієнтів уже був набагато більший відрізок часу для психологічної та фізичної реабілітації, звісно, це давало дуже добрі результати.

Мене щоразу дивує, наскільки майже всі військові вмотивовані і намагаються якскоріше повернутися на фронт. На мої вмовляння відпочити ще трохи та набратися сил вони завжди відповідають: «Треба їхати, бо я потрібен там». Саме такі моменти надають наснаги і цивільному населенню, саме з такими людьми і сам заряджаєшся на гарні думки та віру й з новою силою занурюєшся в роботу, щоб швидше наблизити нашу Перемогу».

Анна Можелянська, IV медичний факультет, Зміївська центральна районна лікарня


«Від початку війни у моєму містечку (м. Південне, Харківський р-н) було і є багато переселенців, людей, які втратили роботу через війну, тих, хто став інвалідами.

Перші місяці війни у мене вдома жили переселенці зі Східної Салтівки. Роздивляючись фото, які вони показували, і слухаючи розповіді про те, що відбувається та що вони відчувають, я починала розуміти, яке горе спіткало більшість людей.

Мені захотілося допомогти людям, бути чимось корисною. Саме тоді я дізналася про БФ “Хто Як Не Ми” та почала в ньому працювати.

Наша організація допомагає всім нужденним – пенсіонерам, інвалідам, багатодітним чи незаможним сім’ям, неповнолітнім дітям, дітям-сиротам тощо. Щотижня ми видаємо понад 2000 продуктових наборів, а також одяг, засоби особистої гігієни. Крім того, ми здійснюємо адресне перевезення всіх необхідних засобів для лежачих/одиноких пенсіонерів нашої громади.

Наразі діяльність нашого благодійного фонду спрямована насамперед на допомогу людям із деокупованих територій – щотижня туди вирушає гуманітарна допомога з речами першої необхідності.

Востаннє ми відвідали міста Лиман та Святогірськ (Донецька область), деякі села Вовчанського р-ну (смт Новоолександрівське), також ще 2 тонни гуманітарної допомоги було відправлено до міста Куп’янська.

Ми продовжуємо підтримувати нужденні верстви населення й віримо у наближення Перемоги!»

Катерина Бабаєвська, ІІ медичний факультет, Волонтер БФ «Хто Як Не Ми»


«24 лютого я прокинувся від телефонного дзвінка батьків зі словами: «Почалася війна». Ми залишилися у місті та почали укріпляли гуртожиток № 6; організували чергування, допомагали військовим, які тоді перебували у метро «Олексіївська», пускали їх у душ та надавали усе, що їм було потрібно. Одному командиру принесли декілька книг українською мовою, бо він казав: «Принесіть, будь ласка, хочу забути цю кацапську».

На третій тиждень ми побачили повідомлення в чаті Харкова, що бабусі потрібна їжа і вона не може сама вийти, тоді ми віднесли їй свою їжу. Ці щирі емоції були двигуном, через який ми стали волонтерами. Наступного дня ми почали «штурмувати» доступні та відомі БФ, щоб допомогли нам грошима, але цей день був дуже важким, бо ввечері почався обстріл і цю ніч запам’ятали всі студенти гуртожитку.

Наступного дня багато з тих, хто ще залишався, виїхали. І з цього моменту ми з другом почали розвозити їжу – спочатку за свої кошти, потім нас спонсорував великий китайський Фонд. Перший транш грошей складав 15 000 грн, які ми витратили за декілька днів: купували продукти та фасували їх у пакети. Після цього прийшло ще декілька траншів, і ми почали отримувати більші суми: 30 000, 50 000, 100 000 грн… Все витрачалося на потребу людей: спочатку ми працювали «за дзвінком», потім розробили систему – дзвонить людина та робить замовлення на 30+ людей і ми веземо необхідну кількість пакетів.

Продавці Олексіївського «РОСТу» вже знали нас в обличчя та віталися з нами. Через деякий час нашому другу з Нацгвардії потрібна була допомога, і ми почали працювати у цьому напрямку: забезпечували військових необхідним в оптових кількостях: їжею, одягом, каріматами тощо, доставляли плитоноски та спорядження для хлопців, які стояли на блокпостах.

Після цього налагодили зв’язки з волонтерами із Харкова та «закрили» деякі їх потреби: для одних закупили ліки на 50 000 грн, для інших – ковдри та їжу.

Також зв’язалися з волонтерами, які приймали допомогу на вокзалі з поїздів, деякий час попрацювали з ними: лопати, ковдри, трохи їжі, матраци – брали у них та відвозили людям у метро, солдатам та іншим волонтерам. Через цих хлопців вийшли на зв’язок з ресторанами та кафе, які готували їжу, кілька тижнів попрацювали з ними, закуповуючи їм продукти. Ми також приєдналися до декількох благодійних фондів та надавали їм гуманітарну допомогу.

Крім того, ми мали медичне укомплектування і могли вивозити поранених та допомагати нашим військовим, чим і займалися; також забезпечували підстанції та лікарні медичними препаратами, брали участь в евакуації людей похилого віку з дому до залізничного вокзалу, купуючи їм квитки за свій кошт; допомагали їжею та медикаментами в Чугуєві. Коли нам вдалося знайти можливість допомогти Херсонській області, ми закупили ліки на 50 000 грн і відправили до міста, а також перерахували понад 30 000 грн, щоб вони мали змогу докупити все, що їм потрібно.

Ми створили свій телеграм-канал, почали збирати донати та звітувати тут щодо волонтерства. Так ми познайомилися з волонтерами з БФ, які привозили нам медикаменти, що йшли на допомогу лікарням та стабілізаційному військовому пункту. Проте, на жаль, через деякий час Фонд припинив фінансування. Просидівши декілька днів без роботи, я розпочав свій шлях у ролі бойового медика під позивним «Кіт».

«Волонтери-медики»: «Кіт», засновник, волонтер, бойовий медик-госпітальєр,
Родіон Фетісов, співзасновник, ІІІ медичний факультет,
Максим Мурченко, співзасновник, водій, IV медичний факультет,
Тетяна Сторожук, координаторка,
Катерина Макаренко, фармацевт, IV медичний факультет


«24 лютого я вийшла на своє чергування, яке тривало до квітня, потім я вперше змогла поїхати додому на один день. Адже від початку війни медичного персоналу залишилося дуже мало, тому я працювала на три відділення одночасно: гінекологічне, пологове та хірургічне. Були моменти, коли я сама приймала пологи під обстрілами, без дитячих медсестер, лікарів та санітарок.

Пізніше, коли пологове та гінекологічне відділення закрили, я перейшла працювати операційною медсестрою. Наша Дергачівська лікарня була практично на лінії фронту. Постраждала не тільки будівля лікарні, не було також жодного співробітника, якого б не контузило, дісталося всім, але ми все одно продовжували працювати. Поранених у нас було дуже багато – як солдатів, так і мирного населення, і що найжахливіше – дітей. Перед очами досі обличчя малечі, особливо тих, що боролися до останнього за своє життя. Іноді плакали навіть сильні чоловіки та лікарі.

Був момент, коли в операційній ми працювали на два столи протягом 7 годин. У мене за день було 38 поранених бійців, яких я оперувала одного за іншим. Це був день, що найбільше запам’ятався, тому що загалом за весь день було близько 50 осіб.

Часто ми оперували під бомбардуванням, коли не можна нікуди відійти, бо в твоїх руках знаходиться життя людини. За весь час я рідко бувала вдома, тільки з початком навчання з’явилася можливість їздити додому частіше. На сьогодні я продовжую працювати у цій лікарні».

Марія Бабенко, І медичний факультет, Дергачівська центральна лікарня


«Я із міста Краматорськ, Донецька область, де зараз ведуться активні бойові дії. Сім місяців тому я евакуювалася у Кривий Ріг та отримувала гуманітарну допомогу від місцевої міської організації. Потім я ближче познайомилася з тими, хто мені допомагав, та почала співпрацювати з ними.

Наразі ми з командою волонтерів спілкуємося та встановлюємо зв’язки з іноземними організаціями, які надсилають нам гуманітарну допомогу. Ми маємо місце на складі, де її розфасовуємо, а потім роздаємо по 3 рази кожного тижня. Щоразу на отримання допомоги приходить більше 50 осіб.

Насправді є свої плюси в тому, що я сама переселенка і допомагаю таким, як я, тому що дуже часто переселенці говорять, що їх ніхто не розуміє та ніхто не був на їх місці. А серед нашої команди волонтерів я – єдина переселенка, а решта – місцеві, тому найчастіше саме я могла с ними і поговорити, і послухати, і підтримати».

Дарія Подгорна, ІІ медичний факультет


«Я була волонтером у 2 Львівських організаціях: Споживче Товариство «Червона Рута» та Благодійний фонд громад «Рідня», та здебільшого моя діяльність була пов’язана з другим БФ. Я працювала там волонтером від початку березня до кінця червня. Ця організація працює спільно з поляками – основна філія у Польщі, друга у невеликому містечку під Львовом, третя у Львові, де я й працювала.

Мій напрямок, яким я керувала, стосувався отримання, сортування та розбору ліків. Також для отримання та дозволу на перевезення ліків треба було на кордоні перекладати назви ліків на латину.

Ми насамперед працювали з гарячими точками. На той момент, навесні, це була Київська область – коли була трагедія у Бучі та в подібних невеликих селах, а також Чернігівський напрямок. Ми співпрацювали з Київською організацією, якій передавали ліки, медичне обладнання, гуманітарну допомогу, корм для тварин та ін.

Далі здебільшого наша допомога поширювалася на Харків і особливо Харківську область».

Марина Емерзіян, ІІІ медичний факультет, Споживче Товариство «Червона Рута», Благодійний фонд громад «Рідня»