Нейрохімік планети

Квітневий випуск «Пам’ятних дат ХНМУ» представив нам наукові розробки Олександра Володимировича Палладіна – видатного біохіміка, завідувача кафедри Харківського медичного інституту, фундатора Українського біохімічного інституту, Президента Академії наук УРСР, Героя Соціалістичної Праці. Видатний учений і громадський діяч, він присвятив своє життя складній галузі науки на стику фізіології, біології, хімії та медицини, створив міцну наукову школу, яка визначила розвиток не тільки вітчизняної, але й світової науки.

О.В. Палладін – випускник природничого відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1909). Ще студентом почав займатися науковою роботою. Одна з його праць була нагороджена золотою медаллю. Він глибоко цікавився фізіологічними проблемами, але його притягувала недостатньо вивчена на той час наука про хімічні основи життя, про ті глибини фізико-хімічних процесів та механізмів, які лежать в основі фізіологічних функцій організму. У 1916 р. О.В. Палладіна було обрано професором фізіології тварин Ново-Олександрівського інституту сільського господарства та лісоведення в Харкові, а через декілька років він став завідувачем кафедри фізіологічної хімії ХМІ. На той час це був уже відомий учений, що виконав ряд цінних біохімічних досліджень. Харків став для нього стартовим майданчиком у справі все більшого розгортання такої необхідної для медицини науки, як біологічна хімія.

У 1923 р. в ХМІ на базі кафедри фізіологічної хімії була створена науково-дослідна кафедра біологічної хімії, де Олександр Володимирович разом з учнями почав розробку основних проблем біохімії: біохімії м’язів, нервової системи, вітамінів, а також біохімічних змін при авітамінозах. За ініціативою О.В. Палладіна та під його керівництвом у 1925 р. у Харкові був організований перший в Україні біохімічний інститут, співробітники якого займалися вивченням ролі вітамінів (цих недавно відкритих важливих складових частин нашої їжі) в організмі людини і тварин, їхнього впливу на роботу різних органів нашого тіла і на різні процеси, що відбуваються в ньому, а також вивченням тих хімічних процесів, що творяться в головному мозку під час його діяльності

У цей період своєї діяльності О.В. Палладін багато зробив для розповсюдження біохімічних знань і пропаганди серед лікарів біохімічних мікрометодів дослідження. Велику роль у цьому відіграв «Підручник фізіологічної хімії» (з 1938 р. – біологічної). Базою його став оригінальний курс лекцій з основ біохімії, які він читав у ХМІ у 1921–1924 рр. Надрукований в 1924 р., підручник витримав 25 видань мовами народів СРСР та країн соціалізму, зокрема, українською, грузинською, вірменською, азербайджанською, болгарською, польською, румунською, сербською.

У 1931 р. Український біохімічний інститут було переведено до Києва та введено до складу наукових закладів Академії наук УРСР. Центральною проблемою, над якою протягом ряду років плідно працював О.В. Палладін та його учні, була біохімія нервової системи. Ними досліджені особливості хімічного складу різних відділів центральної нервової системи і, що особливо важливо, – функціонально різних центрів головного мозку. Цінним внеском у становлення нейрохімії стало положення про те, що ці центри відрізняються за хімічним складом, характером та інтенсивністю біохімічних процесів, які відбуваються в них. Створена так звана «Хімічна топографія мозку».

О.В. Палладін – один із перших дослідників, що займалися систематичним вивченням процесів обміну речовин при різних авітамінозах. Ним також показано, як впливає видалення тих чи інших ендокринних органів або введення гормонів на зрушення в обміні речовин при авітамінозах. За великі наукові досягнення О.В. Палладіну в 1935 р. було присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.

Найбільш відомим його відкриттям є «Вікасол». Друга світова війна, її період з 1941 р. на території СРСР диктували необхідність надання невідкладної допомоги тисячам поранених, які стікали кров’ю. Отриманий під його керівництвом в евакуації в Уфі синтетичний аналог вітаміну К і його похідний водорозчинний препарат «Вікасол» набув широкого розповсюдження у лікувальних установах фронту і тилу та став дієвим способом не тільки зупинки кровотеч, але й сприяв прискоренню загоєння ран.

Олександр Володимирович був не тільки видатним ученим, але й активним громадським діячем. З 1946 по 1962 р. він очолював Академію наук УРСР. Протягом майже 30 років редагував організований ним «Український біохімічний журнал». Ще у 1928 р. він започаткував Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів, що згодом увійшло до Всесоюзного товариства, і був його головою до 1958 р. О.В. Палладін виступав організатором і керівником багатьох українських і всесоюзних з’їздів і конференцій, а також учасником і доповідачем багатьох міжнародних конгресів, на яких з честю представляв вітчизняну науку.

О.В. Палладін брав участь в установчих зборах Організації Об’єднаних Націй, розробці її статуту. Він отримав широке світове визнання перш за все завдяки своїм роботам в галузі нейрохімії. І в 1969 р. на другому Всесвітньому конгресі нейрохіміків у Мілані О.В. Палладіну вручили одну з чотирьох золотих медалей «Нейрохімік планети».

Ім’ям О.В. Палладіна названа вулиця у м. Харкові, а також створений ним Науково-дослідний інститут біохімії НАН України.

Підготувала директорка Музею історії ХНМУ Жаннета Перцева