Видатний український психіатр

Вересневі «Пам’ятні сторінки ХНМУ» познайомили читачів із визначними науковими доробками двох відомих учених нашої країни з плеяди тих, що прокладали нові шляхи в науці. Одним із них є Віктор Павлович Протопопов – радянський психіатр, професор, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Віктор Павлович народився 22 жовтня 1880 р. на Полтавщині у с. Юрки. Середню освіту отримав у гімназії, після успішного закінчення якої вступив до Військово-медичної академії. Під час навчання В.П. Протопопов зацікавився нейрофізіологією, і на четвертому курсі під керівництвом професора В.М. Бехтерєва виконав експериментальну роботу, за яку отримав золоту медаль. У 1906 р. він з відзнакою закінчив навчання, і В.М. Бехтерєв залишив його аспірантом кафедри психіатрії.

Саме у той час великого інтересу і широкого розповсюдження набули праці фізіолога І.П. Павлова, і В.П. Протопопов захопився об’єктивним підходом до вивчення психічних процесів, який відкривав нові шляхи для розвитку психіатрії.

У 1909 р. Віктор Павлович блискуче захистив докторську дисертацію на тему: «Про сполучно-рухові реакції на звукові подразники». У цій роботі вперше було застосовано новий метод дослідження умовних рефлексів у руховій сфері. У 1911 р. він одержав звання приват-доцента, і в клініці та лабораторії В.М. Бехтерєва займався дослідженням соматичних розладів при маніакально-депресивному психозі.

У 1923 р. В.П. Протопопов переїхав до Харкова, де працював до початку Другої світової війни. Відразу після переїзду науковець здійснив заходи щодо реорганізації найбільшої в СРСР психіатричної лікарні (Сабурової дачі), яка була перетворена на Український державний інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни. Пізніше він увійшов до складу Всеукраїнської психоневрологічної академії (нині Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України).

При Харківському медичному інституті В.П. Протопопов організував кафедру психіатрії, якою керував протягом 20 років. Також він заснував першу в СРСР кафедру вищої нервової діяльності при Інституті народної освіти. У 1931 р. за його безпосередньою участю було створено перший і єдиний у Радянському Союзі Психоневрологічний (навчальний) інститут.

У роки Другої світової війни В.П. Протопопов не припиняв наукову роботу. Разом з 1-м ХМІ він був в евакуації у м. Чкалов, де успішно розробляв проблему травматичних психозів воєнного часу і працював над монографією, що була присвячена дослідженню патофізіологічних основ раціональної терапії шизофренії.

З 1944 р. і до кінця життя Віктор Павлович працював у Києві. Напружену наукову працю він поєднував з великою організаторською і громадською діяльністю. В.П. Протопопов створив відділ психіатрії і патології вищої нервової діяльності в системі Академії наук УРСР, академіком якої він був обраний у 1945 р., і кафедру психіатрії при Київському інституті удосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика). Цими двома закладами В.П. Протопопов керував до кінця свого життя. Одночасно він був головою Вченої ради і головним психіатром Міністерства охорони здоров я УРСР, а також проводив консультативну та видавничу роботу.

У післявоєнні роки широко розгорнулись його дослідження в галузі патогенезу шизофренії і маніакально-депресивного психозу, а також складних форм вищої нервової діяльності людини. Праці В.П. Протопопова з цих питань отримали широке визнання не тільки на теренах Радянського Союзу, а й далеко за його межами.

Згадуючи про діяльність В.П. Протопопова, не можна не сказати про те, що він був чудовим педагогом. Його учні на все життя запам’ятали настанови вчителя, якими керувалися у своїй подальшій роботі. Наприклад, можна згадати спогади відомого психіатра професора Ніни Павлівни Татаренко, учениці В.П. Протопопова, яка протягом 19 років успішно керувала кафедрою психіатрії у нашому виші. Своїм учням вона розповідала: «Теоретичні настанови В.П. Протопопова в галузі психіатрії зводяться до двох основних положень. Перше з них: психоз є патологією вищої нервової діяльності. Отже, основним при вивченні психозів має бути дослідження церебральної патофізіології. Друге положення стверджує, що психоз – це захворювання не тільки мозку, а й усього організму. З цього положення випливає необхідність вивчення стану організму хворого в цілому, всіх його систем і органів, а також процесів, що відбуваються в ньому». Ці положення лягли в основу створеного В.П. Протопоповим патофізіологічного напряму в психіатрії.

Віктор Павлович зазначав, що серед інших медичних спеціальностей робота психіатра найважча, бо він повинен знати все, що знають інші лікарі і, крім того, бути досить ерудованим у галузі психології та соціології, щоб уміти аналізувати ті специфічні риси, які відрізняють психічні хвороби від усіх інших.

В.П. Протопопов підготував 11 докторів і 25 кандидатів медичних наук. Учні професора очолювали кафедри багатьох медичних інститутів країни. Наразі його наукова спадщина набуває нового значення у професійній практиці лікарів з огляду на сучасний воєнний стан.

Матеріал підготувала директорка Музею історії ХНМУ Жаннета Перцева