Відгук студента: «Щасливі ті, у кого є мрії, і вони готові заплатити ціну за їх здійснення»

«У кожної мрії є своя ціна». У моєму випадку це були шість років наукової подорожі довжиною 8268 км від берегів Нігерії, яка привела мене сюди, у Харків восени 2018 року. Мене зустріли червонувато-коричневі ліси з опадаючим листям – неймовірне видовище, хоча я був тут не для огляду визначних пам’яток. Я оселився в гуртожитку та адаптувався до системи за допомогою спільноти студентів.

У перший день я був вражений чудовою спорудою заввишки понад 7 метрів, прикрашеною трьома великими дерев’яними дверима, що відображала класичну європейську архітектуру. Ліворуч від залу була скульптура трьох людей різної національності. Над входом усіх зустрічала емблема університету, обрамлена латинським девізом «Valetudo est bonum optimum» — «Здоров’я — найбільше благо».

Мій перший рік був сповнений складнощів адаптації, розуміння трилінійної підземної системи, розташування кафедр і щоденних тестів з кожного предмету. Проте була надійна архітектура бібліотеки, урок фізкультури, який був моментом звільнення від напружених навчальних занять, і позакласні заходи, як-от інклюзивний культурний різдвяний концерт, який став моєю головною подією року.

Будучи студентом другого курсу, я зрозумів систему підземної мережі, але все ще не впорався з автобусною. Завдяки майже ідеальній інтеграції транспортної мережі на Google Maps стало легше. Проте це було найменшим з моїх хвилювань, оскільки швидко наближалися іспити з анатомії та гістології з величезним обсягом навчальних матеріалів. Я подумав про себе, що це, мабуть, найважча частина медичної школи, не звертаючи уваги на патологію та фармакологію, які також чекали на мене.

Перед кінцем нашого 2-го року з’явилася новина про хворобу Covid-19, яка переросла в пандемію. Було введено локдаун, і тоді ідея офлайн навчання стала неможливою. Ми досить швидко перейшли на дистанційну форму навчання. Проте коли дні перетворювалися на місяці, ставало очевидним, що фізична присутність наших учителів і студентів сприяє цілісній концепції освіти. Нам не вистачало звуку «Станції Наукова» кожного разу, коли ми збиралися виходити з потяга, і семихвилинної прогулянки до університету, іноді скороченої до двох хвилин – залежно від того, скільки часу залишалося до початку занять/лекції, оскільки за запізнення можна було отримати миттєве повторення класу, відомого серед студентів «відпрацювання».

Не дивлячись на психологічні та емоційні побічні ефекти, як кажуть у народі, час нікого не чекає. І справді – це вже була кульмінація третього курсу, і наш швидко наближався перший іспит від МОЗ (КРОК1), тож довелося відкинути сентименти й зосередитися на поставленому завданні. У день іспиту всі прийшли в білих халатах, проте усі емоції були приглушені під масками та обмежені заходами соціального дистанціювання .Третій рік справді запам’ятався мені найбільше.

Четвертий рік був часом відновлення після наслідків пандемії, і ми очікували повернення до нормального життя. Проте цей процес був короткочасним через війну. Залишилося лише одне завдання: вижити. Не дивлячись на невизначеність, стало зрозуміло одне: наше перебування у Харкові добігало кінця. Пандемія підготувала нас до академічних наслідків війни. Все, що у нас залишилося, це спогади про життя, яке ми більше не проживемо, і ностальгія за чужою землею. Після півторамісячної перерви навчання, яке охопило тисячі студентів на понад 4 континентах світу, відновилося завдяки нашій надійній структурі дистанційного навчання.

З відлуння війни народилося словосполучення «Слава Україні» – втілення бойового духу українського народу. «Слава Україні» не лише уособлює невмирущу волю та невблаганний дух українців, але й її вплив на безліч унікальних людей з різних культур. Наприкінці свого навчання в ХНМУ ми успішно склали іспит КРОК 2 та фінальні іспити ОСКІ. Тому я щиро вдячний нашим викладачам та всій адміністративній команді на чолі з нашим деканом Оксаною Васильєвою та заступником декана Павлом Коробчанським.

За час, проведений тут, я зрозумів, що ніщо не може зупинити вас – тільки ви самі! Тож бажаю усім моїм колегам-випускникам: несіть свідомість того, що ви виковані у вогні! Йдіть і змінюйте світ.

Оєво Памілерін, 7-й факультет, Нігерія