Перші викладачі медичного факультету Харківського університету

Історичні нариси про початок медичного факультету Харківського університету

Ще за життя Л. Ванноті на кафедру анатомії, фізіології, судової медицини та медичної поліції Рада професорів обрала професором Івана Дмитровича Книгіна (1773‒1830) – сина священика, вихованця Медико-хірургічного училища при Генеральному сухопутному шпиталі. До Харкова він приїхав у 1811 р. після служби у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії, де під керівництвом відомого анатома Загорського брав діяльну участь в організації кафедри та музею нормальної анатомії.

І.Д. Книгін – один з перших неіноземних професорів Харківського університету і перший його анатом. Разом з тим він вважається родоначальником фізіологічної науки в Україні, бо є автором першої наукової праці з фізіології «О дыхании», яку написав у 1813 році. Він перший висловив думку про те, що кисень у живому організмі переноситься до тканин кров’ю.

Завідувачем кафедри повивального мистецтва і ординарним професором після смерті А.Я. Калькау був обраний Іван Петрович Каменський (1773‒1819) – уродженець Полтавської губернії, вихованець Московської медико-хірургічної академії. Перед Харківським університетом він два роки викладав у Казанському, звідки був звільнений разом з групою професорів, що виступили проти ліквідації його автономності.

І.Д. Каменський читав курс повивального мистецтва, жіночих і дитячих хвороб за посібником Максимовича-Амбодіка з додатком власних приміток. У Харкові ним було написано 9 наукових робіт. Він автор оригінальної праці про проникаючу виразку шлунка. Разом з Книгіним переклав з французької праці з хімії та про харчування дітей, склав «Латинський словник», «присвячений юним аматорам латинської мови». Серед його робіт слід відзначити актову промову «Про фізичне виховання дітей та його вплив на їхній розумовий та моральний склад». Відзначаючи, що дитяча патологія має свої особливості, він підкреслював виняткове значення природничих факторів у справі виховання дітей. І.П. Каменський увійшов в історію медицини як засновник наукової педіатрії (1812) і акушерства (1817).

Кафедру хірургії після смерті П.М. Шумлянського очолив Микола Іванович Єллінський (1796‒1834). Це вже був випускник Харківського університету, який за власним проханням і дозволом міністра народної освіти після отримання диплому у 1818 р. був направлений до Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії для удосконалення в медичних науках, насамперед у хірургії. З 1820 р. він викладав хірургію у рідному університеті, де згодом став ординарним професором (1825), був обраний завідувачем кафедри хірургії.

При М.І. Єллінському хірургічна клініка, якою він керував 14 років, розширилася до 14 кімнат, кількість хворих збільшилася до 50 чоловік на рік. Микола Іванович значно поліпшив викладання хірургії в цілому. Він перший залучив студентів до практичної роботи в клініці, організував амбулаторний прийом хворих, створив хірургічний музей, власну бібліотеку спеціальної літератури, видав перший підручник з десмургії у двох томах, де висвітлив останні досягнення травматології того часу.

Професор Єллінський був талановитим лектором, який користувався великою популярністю у студентів. Лекції з теоретичної і практичної хірургії він читав 4 години на тиждень за сучасними керівництвами і власним досвідом. Багато сил і здоров’я віддав він медичному факультету, прагнув підняти рівень викладання медицини так, щоб він відповідав сучасним вимогам. Авторитет М.І. Єллінського був настільки високим, що його обирали не тільки деканом медичного факультету (1829‒1830), але й ректором Харківського університету (1830‒1833).

На кафедру медичної матерії, фармації, фармакогнозії та історії медицини Харківського університету у 1812 р. був призначений Михайло Прохорович Болгаревський. Уродженець Чернігівської губернії, вихованець Московського університету, він після отримання диплому декілька років вдосконалював свої знання за кордоном: у Відні, де відвідував лекції відомих тоді окулістів, і в Парижі, де вивчав хірургію, хімію і ботаніку. У Харкові він завідував фармацевтичною лабораторією і викладав фармацію з токсикологією. М.П. Болгаревський відразу проявив особливу енергію у справі організації викладання на кафедрі. Він перший почав проводити досліди і демонстрації в лабораторії, його лекції викликали великий інтерес у слухачів.

Однак його діяльність в університеті через нестерпний, грубий і невживчивий характер була, на жаль, недовгою. Постійні конфлікти, в яких доводилося розбиратися університетському керівництву, призвели до того, що за особливим клопотанням Ради наказом попечителя М.П. Болгаревського було звільнено з університету без атестата у липні 1816 р.

Продовження читайте в наступному дописі

Жаннета Перцева, директорка Комплексу «Музей медицини»