Лист подяки від студентки
Шановні викладачі, студенти та колеги!
Я Мускан Шаурія з Індії, студентка четвертого курсу VII медичного факультету нашого престижного Харківського національного медичного університету.
Я завжди мріяла закінчити ХНМУ, і у 2020 р. я зробила свій перший крок у нашому університеті, щоб здійснити мрію, яку мала ще зі шкільних років. Пам’ятаю, це був найщасливіший день у моєму житті, проте я зіткнулася з випробуваннями, про які я навіть не уявляла. Коронавірус вразив світ, і всі ми постраждали. Перший рік для мене, всього мого курсу, а також всіх викладачів і персоналу нашого університету був важким, проте ми ніколи не здавались.
Другий рік видався дуже близьким до мого серця! Все було ідеально: їхати на метро, щоб дістатися до головного корпусу університету, відвідувати лекції наших чудових професорів, вперше в житті побачити трупи (на кафедрі анатомії) та уявляти себе лікарем! Життя було саме таким, яким я хотіла його бачити.
Потім у другому семестрі, 24 лютого 2022 року, все змінилося. Почалася війна, і життя для мене і для всіх навколо просто перевернулося.
Це був четвер, у нас завжди були заплановані практичні заняття з фізіології на цей день, і я завжди на них чекала, тому що наш викладач робив їх дуже цікавими, а середовище просто заворожувало.
Після цього дня все змінилося: я повернулася до Індії і заняття стали онлайн. У глибині душі я завжди сподівалася пережити всі ці моменти знову. Я знову хотіла позитивного викиду адреналіну. Я дуже поважаю своїх викладачів, які ніколи не відміняли лекції та зробили так, щоб вони виглядали легко, незважаючи на хаос, який вони пережили. Вони думали, що ніколи не треба здаватися, якою б поганою не була ситуація.
Через 2 довгих роки я нарешті отримала можливість повернутися до ХНМУ, і я відчула себе живою! Мене наче вразило електричним струмом від однієї думки про те, що все це знову повернулося! Нарешті це все було перед моїми очима! Наш прекрасний університет залишився таким же, його краса і велич залишилися недоторканими. Наші сердечні та дуже привітні викладачі все ще були тут, стояли на землі, борючись із усіма викликами, і були готові давати нам знання.
Єдине, за чим я найбільше сумувала, — це зайняті студентами зали та корпус УЛК, плітки та сміх на кожному кутку нашого університету, але цілковита тиша в бібліотеці. Таким я досі пам’ятаю наш університет.
Я просто не можу дочекатися, коли ця війна закінчиться, і українські солдати щасливо повернуться до своїх сімей, а життя в Україні знову розквітне на повну. Кожен хоче повернутися в це місце, яке належить Богу, тому що його краса ніколи не переставала існувати. Для мене та багатьох інших людей Харків – це не просто місто з назвою та місцем для проживання. Це наші емоції, це наш дім!
Я стала українкою в душі і завжди нею буду. Дякую Вам! Слава Україні!
