Історичні дати в житті ХНМУ

Дві календарні дати стали відправною точкою для цього матеріалу: 22 червня і 27 липня.

22 червня ми із журбою і смутком згадували тих, хто віддав своє життя в боях у 1941–1945-х і подальших роках за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Саме того дня 82 роки тому почалася нова фаза Другої Світової війни на території сучасної України, війни, під час якої загинуло близько 20 % наших співвітчизників.

Гинули молоді, здорові люди, гинули раптово або після довгих страждань у шпиталях, а багато з тих, хто був у цей час поруч, давав собі слово, якщо залишиться живим, стати лікарем, щоб вгамовувати ці страждання і повертати хворих до життя.

У 40–50-ті роки минулого століття у ХМІ було багато студентів, які пройшли війну, самі колись були поранені і тепер здобували професію, що обіцяли своїм загиблим товаришам. Вони згодом стали не тільки чудовими спеціалістами, науковцями, але й організаторами навчального процесу у вищій школі. Це ректори – епідеміолог В.Д. Черненко і спеціаліст шкірних хвороб Б.Я. Задорожний; завідувачі кафедр – хірург Г.І. Дуденко, офтальмолог М.О. Пеньков, нефролог Ю.Д. Шульга, рентгенолог І.Ф. Бодня, уролог В.І. Шаповал, оториноларинголог О.М. Шкіль та багато інших, чиї імена залишилися не тільки в історії нашої alma mater, але і в серцях вилікованих ними людей.

Згадаємо лише одного з них – О.М. Шкіля. Минулий рік позначився 100-річчям з дня його народження. Він пішов на фронт у серпні 1941 р. вісімнадцятирічним, артилеристом пройшов майже всю Європу, тричі його було поранено, двічі (!) нагороджено вищою нагородою для рядових – медаллю «За відвагу». У 1946 р. О.М. Шкіль вступив на лікувальний факультет ХМІ, хоча до війни мав намір стати кораблебудівельником. За свідченням Олександра Михайловича, саме спогади про загиблих товаришів змусили його змінити свій вибір. Він отримав професію оториноларинголога і в 60–70-ті роки став провідним спеціалістом у цій галузі не тільки в Харкові, але й у всій Україні. Кандидат медичних наук, доцент О.М. Шкіль мав 43 свідоцтва на раціоналізаторські пропозиції, що дозволили йому врятувати життя багатьох пацієнтів – дітей і дорослих.

Ось лише один випадок. Колишній солдат-фронтовик дванадцять років носив у гайморовій пазусі і носовій порожнині осколок від снаряда. Як не мудрили лікарі – видалити його не змогли. Це зробив Олександр Михайлович. Він рукою через глотку захопив пінцетом осколок і видалив його через рот.

Нині Україна відстоює свою незалежність у війні з Росією, і медики знов у перших лавах цієї боротьби. Це спеціалісти зі стажем, але це і студенти-волонтери. «Засвідчуючи відданість медичних працівників справі надання медичної допомоги, збереження здоров’я та рятування людських життів», Президент України своїм Указом встановив 27 липня Днем медичного працівника. Тепер ми маємо своє особисте свято. Вітаю вас!

Матеріал підготувала директорка Музею історії ХНМУ Жаннета Перцева