Волонтерського роду немає переводу

Історія української родини від початку війни наповнена болем, жахом, смутком, проте наші співвітчизники об’єднані не лише горем, а й підтримкою один одного, вірою та допомогою ЗСУ. Кожен допомагає чим може і не буває маленької чи великої допомоги, адже будь-яка вона наближає нас до перемоги!

Сьогодні ми вам представимо історію учениці 6-А класу Харківської загальноосвітньої школи № 118 Аліси Сонько, яка має тісний зв’язок з медичним вишем.

Родина дівчинки, як і багато інших, упродовж всієї війни допомагає ЗСУ. Так, татко Аліси переводить кошти на потреби ЗСУ та долучається до зборів на обладнання в благодійних організаціях. Під час волонтерських зборів на потреби української армії вони з мамою купують смаколики, засоби гігієни, каву, чай та все, що необхідно нашим воїнам. Дівчина дуже любить спостерігати, як інші мешканці її села теж допомагають волонтерам.

Але найкраще, за словами Аліси, в них виходить робити смаколики своїми руками. «Мої бабусі, Алла Степанівна Сидорова та Ірина Василівна Киричок, з великою любов’ ю печуть дуже смачні пиріжки для наших захисників, надихаючи їх на перемогу. Мої бабусі – справжні феї кулінарії. А ми з мамою з радістю їм допомагаємо. Я розумію, що нашим воїнам дуже необхідна підтримка. Із цими пиріжками ми передаємо їм нашу любов, віру, надію та тепло душі. Нехай нашим захисникам буде смачно та приємно! Віримо в ЗСУ! Усе буде Україна!», – каже маленька помічниця великої справи.