В.М. Жаботинський – один із засновників санітарно-епідеміологічної служби в Україні

Відомий епідеміолог академік Л.В. Громашевський писав: «Коли лікар виліковує 10-15 хворих, його готові прославляти, але той, що охоронив від захворюваності тисячі й сотні тисяч людей, залишається непомітним, адже як поцінити те, що не відбулося. Між тим ця дуже цінна галузь медицини і охорони здоров’я увійшла в наше життя…». Саме цій галузі присвятили своє життя й діяльність багато відомих лікарів сучасності, одним з яких був доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри комунальної гігієни Харківського медичного інституту протягом майже 40 років Василь Михайлович Жаботинський.

В.М. Жаботинський народився 28.09 (10.10) 1895 р. у Петербурзі. Його дід і батько були лікарями, тож дитинство пройшло в с. Дудино Козельського повіту Калужської губернії, де батько завідував земською лікарською дільницею. У 1913 р. він закінчив гімназію у Бердянську і два роки потому вчився у Психоневрологічному інституті у Петербурзі.

У 1919–1920 рр. Василь Михайлович служив у Червоній Армії ординатором інфекційного шпиталю 13-ї армії. Повернувшись з військової служби, він перевівся до Харківського медичного інституту (ХМІ) і в 1921 р. закінчив його. Наділі В.М. Жаботинський завідував санітарно-епідемічним відділом Запорізького, а згодом Бердянського окружного відділу охорони здоров’я. У кінці 1924 р. він працював санітарним лікарем Харківського сільського та Дергачівського районів і згодом – санітарним лікарем Харківського округу. За цей час В.М. Жаботинський набув великого професійного досвіду, виявив себе працьовитою, енергійною та відповідальною особою і в 1930 р. був переведений у Наркомздоров’я (Народний комісаріат охорони здоров’я) на посаду старшого житлово-комунального санітарного інспектора.

Саме тут Василь Михайлович ближче познайомився з визнаним організатором профілактичної медицини і санітарної справи у країні О.М. Марзєєвим, у якого навчався на курсах підготовки санітарних лікарів, і став його учнем, соратником і другом на все життя. Він брав участь у розробці багатьох актів санітарного законодавства, яких на той час ще не існувало. У 1931 р. разом з учителем організовував Український інститут  комунальної гігієни, де йому доручили керівництво одним із відділів. У 1933 р. О.М. Марзєєв створив у ХМІ кафедру комунальної гігієни, де Василь Михайлович був послідовно асистентом, доцентом і з 1943 р. завідувачем.

У роки Другої світової війни В.М. Жаботинський разом з І ХМІ евакуювався до Чкалова (нині Оренбург). У його музейній справі зберіглася довідка, що він є доцентом кафедри військово-санітарної підготовки, яка міститься на території шпиталю № 4405. Вона датована 15 грудня 1941 р. У 1943 р. розпорядженням Наркомздоров’я Василя Михайловича направили до Харкова, де він протягом року виконував обов’язки старшого державного інспектора і був уповноваженим республіканської надзвичайної  протиепідемічної комісії по Донбасу.

Того ж року В.М. Жаботинський очолив кафедру комунальної гігієни ХМІ. Прийнявши естафету завідування кафедрою комунальної гігієни від засновника санепідслужби та гігієнічних наукових закладів України академіка О.М. Марзєєва, він протягом майже 40 років успішно втілював у життя творчу тезу свого вчителя, а саме: «Наукові досягнення – в практику!». Ця теза визначила і головну мету роботи кафедри. Серед її проблемних наукових напрямків треба визначити такі: гігієнічні аспекти планування, благоустрою та реконструкції курортних районів України (Слов’янськ, Бердянськ, Миргород та ін.), гігієнічні доробки до генеральної схеми водопостачання і каналізації Донбасу, забудови міста Харкова та області, розробка гігієнічних нормативів (ГДК) для води водоймищ, виконання госпдоговірних науково-дослідних робіт (вперше у ХМІ).

Серед проблем, розроблених ним, важливе місце завжди займали дослідження, пов’язані з питаннями санітарної охорони оточуючого людину середовища, зокрема водних систем України. Фундаментальні наукові ідеї гігієнічної науки у цьому важливому напрямку були закладені ним вже в докторській дисертації «Санітарна характеристика промислових стічних вод Донецького басейну і Приднепров’я, їх класифікація та умови випуску до водоймищ» (1949). Надалі його наукова діяльність завжди відповідала на конкретні запити санітарної практики, практичної охорони здоров’я, у тому числі питанням санітарної охорони водоймищ та гігієни водопостачання.

Важливе місце в наукових дослідженнях В.М. Жаботинського займали питання гігієни містобудування. Його діяльність була тісно пов’язана з багатьма інженерними і архітектурними організаціями. Учений був делегатом і доповідачем на багаточисельних гігієнічних і технічних з’їздах і конференціях, де виступав  на теми гігієнічних проблем містобудування, водозабезпечення, очистки населенних міст тощо. Визнанням його вагомого внеску в цю роботу стало обрання В.М. Жаботинського членом Союзу архітекторів СРСР.

Сучасники відмічали діяльність В.М. Жаботинського не лише як видного гігієніста, а й одного з активних учасників організації медико-географічних досліджень в Україні. Майже на всіх конференціях з медичної географії, які проводились Харківським географічним товариством (1971, 1973, 1978). В.М. Жаботинський виступав з переконливими, обґрунтованими даними про необхідність володіти методами таких досліджень всім лікарям незалежно від профілю. При спілкуванні з лікарями, учасниками семінарів, конференцій, зацікавленими в таких дослідженнях, він часто посилався на Гіппократа, вважаючи його засновником медичної географії. Великий вчений у свій час говорив: «…Лікар, який приходить у незнайоме йому місце, повинен уважно вивчити його положення, природу, його воду, грунти, спосіб життя населення. Хто здобуде ці знання, той зрозуміє природу місцевих захворювань і хвороб».

В особі В.М. Жаботинського успішно поєднувалися багатогранний талант вченого, спеціаліста щодо організації санітарної практики та яскравого висококваліфікованого педагога вищої школи. Учень професора – колишній перший проректор ХНМУ М.В. Кривоносов, сам чудовий педагог, згадував: «Його лекції завжди були насичені цікавими практичними порадами і сприймалися студентами з великим захопленням». Вони виховували у слухачів любов до санітарної справи. Цьому сприяла і методика практичних занять, що передбачала самостійну роботу в різних лабораторіях.

Підготовці науково-педагогічних кадрів Василь Михайлович приділяв виключну увагу. Під його керівництвом працівниками і аспірантами кафедри виконано 22 дисертації. Він був одним з головних авторів підручника «Комунальна гігієна» для студентів санітарно-гігієнічних факультетів, який витримав 4 видання і був перекладений китайською мовою. Йому належить більше 100 наукових праць.

Багатогранною була громадська діяльність В.М. Жаботинського. Протягом років він був членом Республіканської проблемної комісії, редакційної ради журналу «Гігієна і санітарія», обласної містобудівельної ради, вченої ради «Укрводгео», його обирали в керівні органи Всесоюзного, Українського та Харківського обласного товариств гігієністів.

Василь Михайлович був знаним книголюбом. Він започаткував у Харкові місцеве Товариство книголюбів і залишив кафедрі частину своєї бібліотеки. Любив подорожувати по великих ріках і озерах Сибіру. Помер  у Харкові 21 грудня 1983 р., похований на цвинтарі № 2.

Матеріал підготувала директорка Комплексу «Музей медицини» Ж.М. Перцева