Учений, педагог, клініцист (до 145-річчя з дня народження)

«…Слухайте серце. Воно уміє говорити. Воно чекає вашої уваги і терпіння. Якщо ви забажаєте, серце розповість вам все або майже все про свій стан. Розповість зміною обох відомих вам тонів, виникненням додаткових тонів, звуків, появою різних шумів, писків. Досвідчений кардіолог, слухаючи серце, іноді заплющує очі. Серце скаржиться йому. Потрібні знання і медична ерудиція, щоб розшифрувати його мову»… Так закінчував свою лекцію Сергій Миколайович Синельников – відомий терапевт-кардіолог, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх захворювань Харківського медичного інституту. І кожен студент сприймав ці слова як сказані саме йому і знав, що тепер буде з більшою відповідальністю ставитись до свого навчання.

Учений, педагог, клініцист С. М. Синельников народився 25 вересня 1881 р. у родині акторів драми у м. Казань. Кінець століття застав родину у Харкові, де Сергій Миколайович закінчив класичну гімназію. У 1899 р. він вступив на природознавче відділення фізико-математичного факультету Московського університету. Вчився добре, з інтересом, але згодом зрозумів, що теоретична біологія почала займати його менше, ніж хвора людина. Тому після закінчення навчання на природознавчому відділенні він перейшов на медичний факультет. Навчання затягнулося: за участь у студентських революційних виступах 1904‒1905 рр. С.М. Синельников був заарештований, сидів у Бутирській в’язниці, потім висланий на два роки, і тільки у 1909 р. він закінчив університет і отримав звання лікаря з відзнакою.

З 1909 р. молодий лікар працював ординатором, а потім асистентом терапевтичної клініки Московського університету. Почалася Перша світова війна, під час якої С.М. Синельников знаходився на діючому фронті, займаючи посаду старшого ординатора шпиталю (1915‒1917). Тяжка хвороба на висипний тиф призвела до демобілізації, і Сергій Миколайович повернувся до Харкова.

Це був важкий для нашої країни час: війни, епідемії, нестатки, для Харкова ще й неодноразова зміна влади. У 1921 р. Сергій Миколайович став першим головним лікарем і ординатором 2-ї Радянської лікарні, до революції – Миколаївської. Працювати було важко. Велика, багатокорпусна лікарня, яка встала до ладу в 1900 р., за роки війни занепала: не було потрібного фінансування, бракувало лікарів, обладнання, ліків. Були й невдоволені тим, що він «працює на більшовиків». С.М. Синельников відповідав, що працює не для влади, а для хворих людей, адже хвороба не питає людину про її політичні уподобання. Кінцем цього протистояння став замах на життя головного лікаря, просто у лікарняному сквері, і тільки випадок зберіг його від кулі.

Особистий аркуш з обліку керівних кадрів свідчить, що С.М. Синельников працював у 2-й лікарні до 1929 р., але вже з 1920 р. він одночасно займав посаду завідувача терапевтичним відділенням студентської лікарні, яка на той час носила ім’я видатного харківського терапевта П.І. Шатілова. Ця лікарня була базою кафедри загальної терапії Харківського медичного інституту, і в 1934 р. Сергій Миколайович обійняв тут посаду асистента.

Почався новий етап у житті відомого вже терапевта. У 1935 р. кваліфікаційною комісією доценту С. М. Синельникову був наданий учений ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації, у 1937 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Кордигіт, його фармакологічна та клінічна дія», у 1938 р. отримав звання професора. У 1938 р. в ХМІ була створена кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб санітарно-гігієнічного і педіатричного факультетів, завідувачем якої від початку існування і до 1960 р. був Сергій Миколайович. Базою кафедри стали перше і друге терапевтичні відділення студентської лікарні та студентський диспансер. У клініці почали освоювати та проводити у життя методи функціональної діагностики легень, серця, печінки, нирок. Незважаючи на невеликий колектив кафедри (2 штатних асистенти, 2 ординатори та аспірант), був успішно організований складний педагогічний процес. Співробітниками кафедри у перші два роки її існування були підготовлені три кандидатські і одна докторська дисертації.

У 1941 р. Друга світова війна перетнула кордони України, у зв’язку з чим ХМІ був евакуйований до м. Чкалова (нині Оренбург). Попри труднощі, основні принципи викладання та виховання студентів тут проводились так само наполегливо, як у Харкові. Так минуло три роки. Влітку 1944 р. ХМІ повернувся до Харкова, кафедра С.М. Синельникова отримала нову базу – Обласну клінічну лікарню.

Талановитий педагог, С.М. Синельников упровадив та заклав основні положення пропедевтичної клініки: ретельне оволодіння студентами методами діагностики, глибоке вивчення семіотики, оцінювання симптомів та об’єднання їх за патогенетичним принципом у відповідний синдром, бо синдромний підхід важливий для визначення конкретної нозологічної форми. Його живі лекції охоче відвідували студенти. Артистичне середовище, в якому він постійно перебував, наклало відбиток на його педагогічну діяльність. На лекціях перед студентами він яскраво зображував патологічну поставу (горду поставу при асциті), ходу (утяча хода), вираз обличчя (страждання, сардонічну посмішку) хворих та інше, що захоплювало студентів. Такі яскраві лекції запам’ятовувалися на все життя і допомагали у подальшій професійній діяльності.

Як ученого із різностороннім досвідом, його приваблювали захворювання серця, легень, шлунково-кишкового тракту, інфекційні захворювання. Помітний внесок зробив С.М. Синельников у вивчення патогенезу виразкової хвороби шлунка: глибоко досліджувався стан центральної, вегетативної нервової системи, упроваджувалися нові методи лікування гіпертонічної хвороби, ендокардиту, пневмонії. Особлива увага приділялася випробуванням нових лікувальних засобів. Завдяки експериментальним та клінічним дослідженням кордигіту, які проводив С. М. Синельников, Інститут експериментальної фармації отримав можливість випустити цей засіб для широкого використання в лікувальній практиці. Його монографія «Серце та дигіталіс» стала настільною книгою для лікарів.

С.М. Синельников керував кафедрою до 1960 р. Йому було 79 років, коли він відійшов від справ, але залишався одним із авторитетніших лікарів-діагностів у Харкові. Багато разів він ставив несподівані і важкі діагнози лише по розповіді, і вони підтверджувалися у подальшому.

Чудові традиції пропедевтичної клініки, закладені С.М. Синельниковим ‒ видатним ученим, педагогом та клініцистом, бережно зберігають та розвивають його учні.

Підготувала директорка Комплексу «Музей медицини» Жаннета Перцева