Професіоналізм і гідність (до 100-річчя від дня народження професора В. О. Татаренка)

12 січня виповнюється 100 років від дня народження доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри судової медицини, медичного правознавства ім. заслуженого професора М. С. Бокаріуса Віктора Олександровича Татаренка.

Він народився у м. Слов’янську Донецької області у родині службовців, навчався в середній школі, але не закінчив її, бо почалася війна. Батько зі старшим сином пішли на фронт, а Віктор з матір’ю залишився на окупованій фашистами території. У січні 1944 р. В. О. Татаренку виповнилося 18 років, і він був призваний до Червоної Армії. Спочатку навчався у школі молодших командирів, потім був направлений до нової військової частини – 39-ї мінометної бригади 25-ї артилерійської дивізії прориву резерву Головного командування 1-го Українського фронту. У 1950 р. він був демобілізований, закінчив школу робітничої молоді у Слов’янську із срібною медаллю і вже у 1951 р. навчався на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту.

Від того часу все його життя було пов’язане з ХМІ, де він пройшов шлях від студента до професора, доктора медичних наук, декана, завідувача кафедри. Він належав до тієї когорти професорів – ветеранів Другої світової війни, які, залишившись живими у її полум’ї, прийшли набувати знань до інститутів, щоб принести користь батьківщині тепер уже в мирному житті. Вони були прямими і чесними у відношеннях, цілеспрямованими у навчанні, у подальшому багато з них зробили значний внесок у визнання пріоритетного значення своїх alma mater у науковому житті країни.

Віктор Олександрович був з їх числа. З 1951 по 1957 р. він навчався у ХМІ й закінчив його з відзнакою. Обравши за професію судову медицину, вступив до аспірантури при цій кафедрі, якою в той час керував видатний вітчизняний вчений професор М. М. Бокаріус, і вже у 1962 р. під його науковим керівництвом захистив кандидатську дисертацію і був призначений асистентом кафедри. Він став активним членом викладацького колективу кафедри, наполегливо і цілеспрямовано набував особистого професійного досвіду і удосконалював педагогічну майстерність.

У 1967–1969 рр. В.О. Татаренко навчався в докторантурі при кафедрі судової медицини ХМІ, де виконав, а в 1970 р. захистив докторську дисертацію і у 1973 р. був затверджений ВАКом у вченому званні професора і обіймав цю посаду до початку 1990 р., коли його призначили завідувачем кафедри судової медицини. Протягом цього часу він десять років (1980‒1990) виконував обов’язки декана лікувального факультету ХМІ.

Основним напрямком наукової роботи професора В. О. Татаренка була розробка методів досліджень речових доказів, спрямованих на ідентифікацію людини. Ним був розроблений новий перспективний напрямок у наукових дослідженнях – математичне обґрунтування ступеня вірогідності висновків експерта при судово-медичній діагностиці причин смерті у випадках повішення, гострого отруєння алкоголем та смерті внаслідок переохолодження організму.

В. О. Татаренко був висококваліфікованим судово-медичним експертом, добре знаним у професійних колах. Його організаторські здібності використовувалися Міністерствами юстиції СРСР та УРСР при проведенні семінарів з питань удосконалення методик судової експертизи речових доказів, які проводилися на базі кафедри ХМІ. На цих семінарах Віктор Олександрович не тільки виступав з доповідями, але й керував проведенням семінарських занять. У 1976 р. керівництво Міністерства юстиції СРСР у листі на адресу ректора ХМІ відмічало «винятково плідну участь у такому семінарі професора В. О. Татаренка».

Основним напрямком педагогічної роботи професор В. О. Татаренко вважав удосконалення навчально-методичної роботи, спрямованої на підвищення якості підготовки лікарських кадрів. Він дотримувався порад професорів Бокаріусів, батька й сина, щодо необхідності підвищення активності студентів у процесі практичних занять, розширення самостійної роботи і творчого підходу до засвоєння матеріалу, що вивчається. Віктор Олександрович був зрілим і високоерудованим педагогом, у нього завжди складався добрий контакт з аудиторією, а його лекції, як згадують сучасники, демонстрували «високу наукову ерудицію, педагогічну культуру, глибоке знання предмета, що подавався у доступній для засвоєння формі».

Принциповий, відповідальний, чесний працівник, чуйна і доброзичлива людина, В. О. Татаренко користувався заслуженим авторитетом в інститутському колі і як декан, і як завідувач кафедри. Він був вимогливим керівником, але вимагав перш за все від себе. Як згадував доцент Лакиза, «…позитивні риси його характеру і праці добре впливали і на викладачів, тому що зауваження з його боку були завжди обґрунтованими і переконливими».

В. О. Татаренко володів багатьма сучасними методами досліджень судово-медичних об’єктів і різними видами спектрального аналізу, тому надавав практичну (експертну) і консультативну допомогу працівникам правоохоронних органів і судово-медичним експертам Харкова та інших міст України. Він постійно брав участь в експертній роботі Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, комісійних експертизах, складних медико-криміналістичних експертизах, був засновником і керівником спектральної лабораторії кафедри. У 2001 р. між кафедрою судової медицини та основ права ХДМУ і ХОБСМЕ був укладений договір про наукове-практичне співробітництво, що мав сприяти підвищенню наукової роботи, експертної та учбово-методичної діяльності обох закладів. Віктор Олександрович заповідав своїм послідовникам берегти цей корисний зв’язок.

Професор В. О. Татаренко брав активну участь в громадській діяльності в інституті та в інших закладах, зокрема обирався членом правління Всесоюзного наукового товариства судових медиків (1988). Помер Віктор Олександрович 25 грудня 2003 р. після тяжкої тривалої хвороби. Похований на 2-му міському кладовищі Харкова.

Професор В. О. Татаренко залишив помітний слід у розвитку харківської та вітчизняної судово-медичної школи. Наукові здобутки та організаційні здібності забезпечили йому почесне місце серед провідних вчених Харківського національного медичного університету та судових медиків України.

Висловлюємо вдячність професору Василю Ольховському за спогади про вчителя.

Матеріал підготувала директорка Комплексу «Музей медицини» Жаннета Перцева.